Від критики до наліплювання ярликів

Критика являється цінною річчю у нашому житті. Вона щонайменше розвиває логічне мислення. Критика вимушує шукати їй це логічне пояснення, що розгалужується на аналіз помилок або виправдання тієї чи іншої поведінки.  Вона незамінна у рості особистісному. Саморозвиток чи просто розвиток, краще удосконалення – краще всього підначуюються коли вказується на саме те – те, що не так. Мислення запрацювало, система виправлення недоліків активізувалася,  і у кращому випадку ми бачимо просунутий результат.

Ніколи не слід боятися критики, чи висловити її, якщо таке бажання є. Доречні, добре якщо ще й ввічливі, зауваження заставляють звернути увагу, на те, що можливо не здавалося катастрофічним.

Кожне зауваження умісне, якщо стоїть на об’єктивному підґрунті.  Це той фідбек, який дозволяє ставати кращим. Не соромно сказати, що у який би то не було пафосному ресторані, їхні ще пафосніші  змішувачі разом з відкручуванням крана для води, відкручується і сам вентиль. Не байдуже сказати  у відділенні банку, що хочете зробити запис у книгу скарг  і пропозицій і наголосити, що вони зобов’язані Вам її надати. 

Я свого часу витратила декілька годин, щоб дістатися сторінок тієї заповітної книги відділення ПриватБанку на Центральній площі. Не знаю чи це моя заслуга, чи це планова перетрубація у відділенні, але я написала пропозицію (навіть не скаргу), що у банку повинні бути червоні лінії або стрічки очікування як в аеропорту, де наступний в черзі стоїть позаду неї, і яка каса звільниться першою до тієї і підійде. Тобто над головою ніхто не висить,  і час очікування пропорційний до часу перебування.  Не знаю, зараз каси організовані раціональніше. Це радує.

Для змін на краще не потрібно бути безініціативним. Є два поширених шляхи вказування недоліків у сфері, скажімо, послуг: а) відмова від неякісних послуг раз  і назавжди, тобто те, що кожен свідомий українець зараз робить з російськими продуктами. Гаразд, знаю тут більше мова не про якість,  а просто з суб’єктивних причин небажання їх купувати. Тим не менш, коли не купують, попит втрачається і дохід відповідно, що вказує, що щось таки не так. б) просто чітко вказати, що не так і дати привід для роздумів змінити щось на краще. Мені особисто не сподобалося освітлення  у новій майстерні шоколаду в Че на Кобилянській. Тут суто естетичні вподобання, проте світло над картинками тепле,  а в залі холодне, коли стіни коричневі. Це холодне світло відбирає затишок …ну, щось таке. Я ще не написала цю пропозицію, бо вона не надто принципова – справа смаку скажімо… але думаю варто. Тобто, думаю, що друге — воно не означає зафакати когось, а скоріше підсказати, що Ви можете бути кращі і  навіть якщо хтось вже хороший, то він може стати ще кращим за рахунок Вашого коментаря.

Мова йде не про ображання і наїзди, а бажання допомогти піднятися можливо на щабель. Якщо Ви помітили якийсь недолік, то можливо  Ви  і не одні. Тому пропагую другий варіант. Якщо просто відмовитися від послуги, то її постачальник втративши чи не заробивши клієнтури, так і не усвідомить, що було не так або чому все не так, як би йому хотілося. У такому випадку просто не знайшлося такого «поганця», який би відкрив очі.

Наліплювання ярликів. Про наліплювачів і ще ряд усіляких таки поганців краще розповів Франциско Гавілан у «Всіх цих нестерпних людях».  Слід розмежовувати критику дій і критику особистостей. Для доречного зауваження слід вказати на дію: слово,  вчинок, напис, допис, помилку, етс., а не узагальнювати до рівня людини чи закладу.

Типу, якщо, ОК, щось десь брудне в закладі, то слід вказати на той бруд,  а не узагальнити, що це брудний і огидний заклад (звісно він таки може бути огидним) або, що офіціанти сліпі, чи покоївки – ланцюги. Оу, це не критика – а просто образи. Наліплювання ярлика одним словом. Якрлик типу невдаха, безграмотій, алконафт, та як таку думку  взагалі може нормальна людина висловити... вибачте, але саме це викликає огиду. Офіційне звернення: «Шановні паліплювачі ярликів, не наліплюйте на себе цей ярлик. Ведіть критику дій,  а не людей як особистостей, бо виставите себе не як світило, а як нахабу. Дякую.» Наліплювачі, що добралися до Майкла Щура з Громадського, дуже кумедно виглядаються, коли намагаються дискредитувати за його фірмову западенську  мову, закидаючи безграмотність особи. Як така особа лише зібрала переповнену залу для проведення лекції для студентів журналістів в УКУ, що  аж мусіли стільці совгати з сусідніх аудиторій і дихатиможлво було важко, але вартувало певно того.

Я люблю як  іспанську паелью з морепродуктами  відтіняє келих вина.  Я взагалі люблю все іспанське, особливо мову.  Умм, рекомендую Гавілана в оригіналі. Як мені довго і смішно було, коли мене за подібною трапезою на самоті застала бабуся і запитала тривожно, чи  я бува не алкоголік… ЛОЛ, але це ж бабуся. Інша річ, коли на мене  і одну дорогу річ в одній кав’ярні розлили повен чайник щойно запареного чаю, що понесло сумні наслідки. Заклад мені дуже подобається, все гарно і якісно. Але я розкритикувала цю конкретну ситуацію. І офіціантка дівчинка мілєйшая, я не маю нічого проти людини, але проти недбальства маю. Це нормально. Мені закидають, що прожила закордоном, то думаю, що так пройде і тут. А чим ми відрізняємося? Тобто відрізняємося, що ми не дійшли можливо цього рівня ще,  але нам нічого не бракує йти до нього.

Певно жити тут чи жити там не особливо на мене особисто вплинуло. З студентських років пам’ятаю бурхливі і часом гострі дискусії в дебатному клубі  чи обговорення тем виступів на наукових конференціях. Ууу, о то були часи. Та що я. І зараз люблю подискусувати, правда надаю перевагу живому спілкуванню.Дивно коли дискусія бурхлива із кимсь  із батьківського покоління.Коли лунають різні аргументи з двох сторін, легше виточити на чому ти сам стоїш, і можливо прийняти самому або вселити сумнів  в висновок опонента. То чому дискусія дивна?  Я помітила, що люди середнього віку приймають у більшості все особистісно. Мій свекор після таких дебатів запитав чи я бува на нього не ображаюся. Ображаюся? Сперечалися ж бо не люди,  а точки зору. Хм, якщо він мене запитав про образи, чи не відчував він образи щодо себе. Зокрема мамина подруга, певний час взагалі зі мною не розмовляла, тому що я не поділяла її точку зору. Мене ж почали виховувати, та ж бабуся, що не можна сперечатися. Дякую. Значить, точна зору можк ти одна і лише одна. Що? Скільки  людей, стільки ж ідей. Критикуйтетезу, якщо не згідні,  а не доповідача. Не переходьте на особистості, критика конструктивною має бути. І слід вміти це розрізняти і приймати цей часто недооцінений жест, як шанс відстояти чи переглянути в те що віриш. Сліпо ж вірити — себе губити.

0 коментарів

Автор публікації заборонив додавати коментарі